Вивчення основних проблем пов’язаних з оцінкою доказів , що виникають з оцінкою доказів.

     27.04.2011 року між суддями проведено навчання з питань вивчення вивчення основних проблем  пов’язаних з оцінкою доказів , що виникають з оцінкою доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу Украї­ни докази суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обста­вин справи в їх сукупності, керуючись законом. Проте у ст. 22 КПК серед суб'єктів, на яких покладений цей обов'язок, не зазначений суддя (суд) у зв'язку з тим, що межі дослідження ним обставин справи зумовлені позиці­єю обвинувачення і захисту, а в деяких випадках суд не може самостійно змі­нювати ці межі (наприклад, у ситуації, коли, на думку суду, необхідно зміни­ти обвинувачення не на користь підсудного, а прокурор із цим не згоден, або коли необхідно притягнути до кримінальної відповідальності іншу особу чи пред'явити додаткове обвинувачення).

       Всебічність розгляду обставин справи полягає у багатосторонньому з'ясуванні юридично значущих обставин і належних доказів, що реалізується  шляхом висунення та перевірки всіх об'єктивно можливих версій, що стосу­ються події злочину, цілей і мотивів його вчинення, особи обвинуваченого, всіх обставин, як пом'якшуючих, так і обтяжуючих покарання тощо. Проте, враховуючи положення ч. 3 ст. 323 КПК, суд по­збавлений можливості це зробити.

По-перше, згідно зі ст. 275 КПК розгляд справи провадиться тільки щодо підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення. Таким чином, суд не може вийти за межі пред'явленого обвинувачен­ня, притягнути до відповідальності нових осіб, які раніше не були притягнуті до кримінальної відпо­відальності, доповнити або змінити обвинувачен­ня. У таких випадках відповідно до статей 276—278 КПК суд повідомляє про це прокурора або направ­ляє провадження у справі для проведення досудового слідства чи дізнання.

По-друге, через зміни, внесені у ст. 296 КПК За­коном від 21 червня 2001 р. № 2533-ІИ «Про вне­сення змін до Кримінально-процесуального кодек­су України» під час проведення в Україні так званої малої судової реформи, суд самостійно не може ви­кликати і допитувати нових свідків, витребовувати чи приєднувати до справи нові докази, призна­чити експертизу. Виконання цих процесуальних дій у суді можливе лише за клопотанням сторін. Це ще більше ускладнило оцінку доказів судом, оскільки тепер він фактично позбавлений можли­вості належним чином досліджувати докази, пере­віряти їх і як наслідок — правильно оцінити. Сто­рони також не здатні це зробити належним чином. Особливо якщо враховувати, що у місцевих судах захисники беруть участь у розгляді не всіх кримі­нальних справ (сторона захисту представлена од­ним підсудним). Перелік кримінальних справ, в яких участь захисника (адвоката) обов'язкова, по­рівняно невеликий (ст. 45 КПК), а у випадках, коли він все ж таки присутній — його діяльність часто зводиться до того, щоб заперечити докази сторо­ни обвинувачення, не досліджуючи їх і не даючи їм належної оцінки. За таких умов центральною фігу­рою у суді, безумовно, є прокурор, який володіє всі­єю повнотою знань і процесуальних можливостей для дослідження й оцінки доказів.

Таким чином, неспроможність суду і сторін су­дового розгляду правильно та повністю оцінити до­кази, що є у справі, підвищує значення й роль стадії досудового розслідування. За таких обставин саме на цій стадії може бути забезпечена повнота оцінки доказів, оскільки в органів дізнання і слідчого є для цього реальні процесуальні можливості.

       Відповідно до статей 367, 368 КПК однією з під­став для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в апеляційному суді є однобічність і неповнота судового слідства. Проте, враховую­чи передбаченому в ст. 315¹ КПК, вчинення інших процесуальних дій, а також шляхом поновлення порушених під час роз­слідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розсліду­вання є неприпустимим.